Легендарний Збараж пішов саме звідси. Це сьогодні любителі старовини щорічно святкують відкриття туристичного сезону у збаразькому замку в центрі міста. Але більш ніж півтисячі років тому фортеця знаходилася зовсім не тут, а на одному з сусідніх пагорбів в декількох кілометрах на південний захід від сучасного Збаражу.

Перша згадка про Збараж (сучасний Старий Збараж) датується 1211 роком. Але ще задовго до того він був одним з найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства. До 1219 року Збараж належав польському королю Лешку Білому. Приблизно тоді його дерев’яні укріплення зруйнували орди Батия.

Перший мурований замок у Збаражі збудував онук литовського князя Ольгерда Дмитро Корибут. Його було зведено на місце давньоруського городища на краю високої скелястої гори. Судячи з малюнків XIX століття, замок був нерегулярним в плані, мав надвратную башту. У 1434 році замок відходить князю Федьку Несвіцькому. Пізніше його нащадок Василь Несвіцький взяв собі прізвище Збаразький, від якого і пішла назва міста. У 1474 році місто разом із замком і його мешканцями спалюють татари. В останній раз татари зруйнували замок у 1598 році, після чого його вже більше не відбудовували. Після Другої світової війни від замку ще залишалася частина стіни довжиною 30 метрів, висотою близько 20 метрів, так звана «Конарова стіна», яку розібрали на будівництво дороги та ферми. Нині на поверхні видно лише частини фундаменту, сліди оборонних валів.

Нові укріплення збудували у 1626 – 1631 на новому місці – на території сучасного міста Збараж, де вони знаходяться і до теперішнього часу. На місці ж старого збаразького замку у 1991 році встановили пам’ятний знак.

Інша важлива пам’ятка, розташована на сусідньому пагорбі між Старим Збаражем і Залужжям. Цей пагорб має назву Чернеча гора, бо з давніх часів тут існував монастир. Відомо, що з 1480 року на Чернечій горі діяв монастир отців-василіан Св. Онуфрія, який було зруйновано разом з замком татарами у 1598 році.

У 1600 році брацлавський воєвода Іван Збаразький на місці колишнього монастиря збудував Преображенську церкву, яка і досі прикрашає вкриту лісом Чернечу гору. Надпис про фундатора храму і досі зберігається на білокам'яній плиті, вмурованій над одвірками південного фасаду.

Спасо-Преображенська церква являє собою тип оборонних храмів, який склався в умовах постійної загрози турецьких і татарських нападів на Поділля. Вона належить до тридільних безбанних храмів, поширених на Поділлі з ХІV сторіччя.

Спершу церква не мала бань: наву перекривав двосхилий дах, можливо, з сигнатуркою. Вежа-дзвіниця була з наметовим завершенням. У кінці ХVІІІ - на початку ХІХ сторіччя верхи переробили: над навою і апсидою вони набули банястої форми й завершення у вигляді ліхтариків і маківок. Над вежею-дзвіницею з'явився дах із заломом, увінчаний низьким наметом. Масивні бані відігравали тільки декоративну ролю, адже нава й апсида мали склепінчасті перекриття. На наступному будівельному етапі намет над вежею замінили банястим дахом, а висоту бань над навою і апсидою збільшили завдяки дерев'яним підбанникам з вікнами, що освітлювали горище над склепінням. До північного фасаду прибудували ризницю. Ці перебудови церкви дуже змінили первісний вигляд.

Цікавою зацілілою дотепер деталлю споруди є сонячний годинник на південному фасаді:

Деталі фасадів:

Старий хрест і фігура Св.Онуфрія:

Вид на храм зі сходу:

(c) Stepan Tkhir