Величний костел - головна архітектурна домінанта міста, яка проглядається практично з усіх його точок. Знаходиться на вул. Незалежності, 10.

Бернардини – вживана на території Речі Посполитої, назва відгалуження католицького ордену францисканців, що називалися в країнах Західної Європи францисканцями-обсервантами. Назва походить від імені італійського монаха Бернарда з Сієнни )1390-1444), який вніс зміни у статут ордену Св. Франциска з Ассізі, зробивши чернечий регламент більш суворим, прагнучи наблизити його до аскетичного характеру життя засновника ордену – Св. Франциска і його найближчого послідовника – Св. Бернарда, які жили у 13 ст.

Бернардини з'явилися в Збаражі в 1627 р. на запрошення князя Єжи Збаразького, каштеляна краковського. Він збудував для них дерев'яний монастир та розпочав будівництво мурованих костелу та кляштору. Його справу продовжив князь Януш Корибут Вишнівецький з дружиною Євгенією. В 1637 р. княгиня Вишнівецька підписала акт засновання монастиря. За часів козацьких воєн монастир вцілів, хоча й сильно постраждав. В ті часи загинули від козачих рук один монах та шість священиків.

В 1675 р. турки, на чолі з Ібрагімом Шишманом спалили костел та вбили троїх ченців. У Збаражі тоді залишилося всього 2 монахи бернардинці. З 1720 року, коли Збараж перейшов у спадщину Юзефа Потоцького, на місці старого монастирського комплексу розпочалося будівництво нового. У 1729 році постав новий дерев'яний монастир. У 1731 році було розпочато реконструкцію храму. Однак вже в 1745 році недобудованій споруді загрожувало завалення і роботи були перервані. 

Станіслав Потоцький, син Юзефа, який на той момент вже був власником Збаража вирішив розпочати нове будівництво. Новий храм, значно більший за розмірами від свого попередника зводився у 1746-1755 рр., за проектом архітектора з Сілезії Йогана Ганца. 23 липня 1752 року відбулася бенедикція костелу, освяченого в ім'я св. Антонія Падуанського.

Новий монастирський комплекс був освячений 2 серпня 1755 року Луцьким єпископом Антонієм Еразм Воловином. Протягом 1756-1759 років, костел був оздоблений пишним різьбленням і позолотою, які виконав Львівський скульптор Антон Осінський. У 1755 році в розбудованому монастирі відкрили монастирські школи, які проіснували з невеликими перервами до 1939 року.

Монастир був одним з найвпливовіших на Поділлю - аж поки не настали австрійсько-угорські часи (1785р.), коли заклад "секуляризовали" за наказом цісаря. При кляшторі діяли філософські студії, відбувалися провінційні капітули. З 1768р. при монастирі діяв шпиталь-притулок для бідних та хворих, а з 1777р. - парафіяльна школа та латинська гімназія. Тут отримали освіту Ігнацій Дашинський (Ignacy Daszyński, політик, прем'єр Любельського уряду в 1918р., маршалек сейму в 1928-1930рр.) i архиєпископ, кавалер Ордену Білого Орла Ігнацій Токарчук (Ignacy Tokarczuk). Гімназія в 1924р. отримала державний статус.

У монастирі зберігалась до війни монастирська хроніка та інші архівні матеріали, над якими працював Г. Сенкевич для написання «Вогнем і Мечем».

16 червня 1789 року в місті виникла велика пожежа, яка завдала великої шкоди монастирю, знищивши дах і частину келій другого поверху. На костелі згорів покритий мідною бляхою дах, але вже в наступному році, костел був придатний для відправ.

Під час українсько-польської війни 1918-1920рр. кляштор сильно постраждав, а вже в післявоєнний час взагалі перетворився на руїну.

Під час 2-ї світової війни, Збаразький монастир став притулком для багатьох біженців. 2 липня 1941 року, під час боїв за місто на горищі костелу почалася пожежа. В 1942 році костел був закритий і використовувався як склад. А в монастирі розмістили завод і лікарню.

Під час українсько-польської війни 1918-1920рр. кляштор сильно постраждав, а вже в післявоєнний час взагалі перетворився на руїну. Відбудований наприкінці ХХ століття. На даний момент у ньому розміщена редакція районної газети "Народне слово" та центральна районна бібліотека.

Дзвіниця (1746-1755, архітектор Йоган Ганц) є складовою комплексу монастиря бернардинів. Розміщена на північ від костелу, прилягає до оборонних мурів, що оточують комплекс. Дзвіниця мурована з каменю та цегли, прямокутна в плані, двоярусна, фасади тиньковані, членовані лопатками і розділені карнизами. Вікна арочної та прямокутної форм. Фронтон увінчує скульптурна постать святого. Двосхилий дах має дерев'яні конструкції, покрівля виконана з оцинкованого заліза. У пивницях півциркульні склепіння. На відміну від костелу, дзвіниця не була ушкоджена під час пожежі 1788 р., а тому зберегла свої первісні барокові форми.